Занадто багато емоцій. Занадто багато слів у моїй голові. Намагаюсь скласти до купи і пояснити свої відчуття, викарбувати їх хоч тут, хоч десь, щоб не прогавити цю мить, запам'ятати, а через час мати змогу повертатися до неї і смакувати повторно не один раз.
Чого мені не вистачало в Києві? Літератури. Поезії. Вечорів з авторами. Книг. Я відчуваю себе счастливою, але чогось не вистачало для того, щоб відчути себе повноцінно счастливою людиною.
Добре, що сьогодні все стало на свої місця і я знову відчуваю себе заповненою і готовою творити. Сьогодні відбулась зустріч з людиною, чиї вірші є в моєму блозі.
З людиною, чиї вірші я читаю і слухаю на плеєрі.
Сьогодні я була на презентації нового роману Андрія Любки.
Андрій — то є людина, яка заходить до аудиторії, і ти потилицею відчуваєш: «Він тут». Андрій іде через ряди, а твоє серце прискорює рух і руки сильніше стискають його книгу, що ти щойно придбала. Він починає говорити, а ти забуваеєш всі мови світу і згодна забути голоси всіх, хто розмовляв з тобою до цього, аби він отак стояв і читав свої твори довіку. 

«Карбід» — пригодницький роман, події якого розвиваються у 2015 році. Події в романі розгортаються впродовж паркого й тривожного літа, коли у вигаданому містечку Ведмедів група ентузіастів вирішує збудувати Фонтан Єдності з Європою. Навіщо їм фонтан, чому за ними в’язниця плаче і за скільки в Україні можна придбати людську нирку – про все це автор пише з гумором і добірним песимізмом. У цій книжці є сливовиця, рибалки, гробар, сімнадцять розділів, спокуслива й хтива жінка, кілька вбивць, корумпований мер, геніальна ідея, Тиса і безнадія. Натомість у ній немає шенґенських віз, відповідей на всі запитання, кулінарних рецептів і порад, як розбагатіти.

На презентації був також пристуній Любко Дереш, що був модератором зустрічі, вони з Андрієм вели досить складений та змістовний ділог, розкриваючи основні питання стосовно книги.
Цей пост мав бути інформаційним і надавати харакеристику зустрчі, рецензію, АЛЕ я занадто щаслива, щоб розповідати про це. Я занадто закохана в письменника, щоб писати не про нього.
Коли я підійшла до Любки і дала книгу на підпис, я відчула себе 15-річною дівчинкою, яка заговорила зі старшокласником. «Я рада зустрічі з вами» — от і все, що я змогла сказати людині, яку готова слухати без кінця і краю, чию книгу весь вечір вже не випускаю із рук.
Прекрасна українська мова, чаруючий голос, вражаюча посмішка, гіпнотизуючі розповіді. В кожному слові цієї людини відчуваєтся розум в поєднанні з творчим потенціалом, власним баченням світу, стилем. 
Якщо я колись зустріну чоловіка, що прозведе на мене більше враження, ніж цей, я вийду за нього заміж. 

А наразі чекайте рецензії на новий роман, який я вже почала читати.